Дипломатична академія України

імені Геннадія Удовенка при МЗС

UK|EN facebook twitter

Центр міжнародних досліджень

Мир через силу: у світі та вдома

Щорічно 29 травня міжнародна спільнота відзначає видатну місію блакитних шоломів ООН (International Day of UN Peacekeepers), оглядається в минуле та вдивляється у майбутнє. З 1949 р. під егідою ООН блакитні каски проводять різноманітні операції з 1) попередження конфлікту 2) творення миру 3) утримування миру 4) примусу до (відновлення) миру та 5) розбудови миру. Хоч і подібні за формулюванням, ці операції відмінні за функціями та використовуваним інструментарієм, потребують різних передумов. Спільна вимога для проведення будь-якої з них — домовленість між сторонами конфлікту. Специфіка кожної операції визначається затверджуваним на рівні ООН мандатом. Конкретні сили, людські та технічні, направляють держави, щодо яких треба пам’ятати дві речі. По-перше, держави переслідують свої інтереси у такій діяльності: прагнуть забезпечити плацдарм для подальшого поширення впливу, хочуть заробити, забезпечити професіоналізацію власних військових, не допустити поширення конфлікту на інші території, здобути союзників та послабити ворогів тощо. По-друге, держави, а особливо з відносно високим рівнем цивільного контролю над військовими структурами, не готові жертвувати життям власних солдат. Відтак, наявність політичної волі сторін конфлікту та готовність держав-учасниць операцій надати свої ресурси є визначальними при плануванні та проведенні операцій.

 

Від часу проведення перших операцій з підтримання миру змінилися уявлення про суверенітет держав, кількісний склад місій та їхніх учасників (додалися поліцейський та цивільний компоненти), роль регіональних організацій відносно ООН. Обговорюється внесок, який можуть робити приватні військові компанії. Більше уваги стало приділятися пост-конфліктному врегулюванню. На порядку денному з’явилося питання порушення прав людини миротворцями. Неодноразово ішлося про реформування проведення операцій з підтримання миру. Те, яким же чином відбуватиметься реформування, визначатиме і можливе розгортання місії на Донбасі.

 

Україна підтримує реформування проведення операцій з підтримання миру та є активною учасницею військової і поліцейської складової операцій від отримання незалежності. Чи Україна у тренді змін у проведенні миротворчих операцій? Чи українські блакитні каски здатні зробити вклад у мир вдома? Який досвід слід запозичувати і які глобальні тенденції варто брати до уваги?

 

Під час чергової зустрічі ДипЛабу “Мир через силу: у світі та вдома” обговорили ці та інші питання за участі миротворців і студентів.

 

Гостями були представники Національної академії внутрішніх справ України: начальник Спеціального миротворчого центру (СМЦ) полковник поліції Андрій Шеваріхін та заступник СМЦ підполковник поліції Павло Кондратьєв. Спеціальний миротворчий центр, який діє на базі Національної академії внутрішніх справ України, має міжнародний сертифікат відповідності ООН та право на підготовку кадрів для міжнародної поліції ООН. СМЦ займається добором, підготовкою, кадровим супроводженням та матеріально-технічним забезпеченням миротворців-правоохоронців. Окрім них, гостем ДипЛабу став колишній учасник операцій з підтримання миру та військовий радник при Постійному представництві України при ООН Василь Сидоренко. Миротворці поділилися власним досвідом, розповіли про роботу СМЦ, а також відзначили переваги, які отримує держава-учасниця операції з підтримання миру. Дипломати департаментів міжнародних організацій та міжнародної безпеки МЗС України долучилися до дискусії під час загального обговорення.

 

 

 

 

Студенти представили доповіді і брали участь у дискусії.

 

Михайло Омельченко (НаУКМА) окреслив ті виклики, які стоять перед ООН. Умовно, їх можна розділити на 1. Шаблонність мислення та 2. Проблеми, пов’язані із відсутністю в ООН власного військового контингенту.

1.

Має підстави критика, що особи, безпосередньо відповідальні за попереднє планування місії та аналіз загальної обстановки в регіоні, упевнені у наявності універсального шляху до миру. Такий шлях полягає у 1) спробах примирити держави та національні еліти, замість пошуку глибинних причин протистояння всередині країни та 2) сліпій вірі, що всі можливі протиріччя між ворогуючими сторонами можна владнати шляхом швидких виборів.

Практика ж демонструє зворотнє. Протистояння у Південному Судані, наприклад, включає в себе не лише конфлікт між військами президента та бойовиками колишнього віце-президента, а й живиться давньою соціальною напругою між пастухами й фермерами.

Віра в те, що конфлікт можна вирішити, посадивши за стіл переговорів супротивників та змусивши їх підписати мирні угоди, які насправді не відповідали амбіціям жодної зі сторін, стала причиною трагедії в Анголі. Там у 1992 р. через звинувачення у фальсифікаціях опозиція не визнала виборів. За 2 роки після виборів жертв громадянської війни було більше, ніж за всі попередні 17 років.

 

Вирішення проблеми шаблонного мислення полягає у виробленні окремого підходу не до конкретної країни, а до самих локальних протиріч у цій країні. Відтак, слід більше залучати місцеве населення, а не вести перемовини виключно з національними елітами. Співпраця швецького Інституту проблематики миру (SIPRI) з місцевим населенням Конго є прикладом продуктивної взаємодії.

2.

Відсутність власних сил ООН пов’язана з проблемами глобального рівня — направленням державами свого персоналу, та локального — роботою на місці.

 

1) Держави-члени ООН не хочуть ризикувати життям своїх солдат, що затягує процес набору блакитних шоломів якраз тоді, коли необхідно діяти швидко для недопущення розгортання насилля. Загострилася проблема поганих виконавців з таких країн як Бангладеш, Ефіопія та Руанда (топ–3 2018 р.), які, до того ж, погано комунікують один з одним.

 

2) Офіцерський склад схильний радше піклуватися про здоров’я своїх солдат, аніж ризикувати життям та своїм статусом перед обличчям радикально налаштованих озброєних повстанців або армій (приклад нідерландського контингенту в Сребреніці).

 

3) Керівникам миротворчої місії доводиться звітувати не тільки в ООН, але й у відповідні штаби армій, що надають своїх солдатів, — це створює бюрократичні й управлінські складнощі.

 

Перспективою вирішення є пропозиція Служби надзвичайних засобів з підтримки миру ООН (UN Emergency Peace Service) 2006 р., де обґрунтовується потреба служби швидкого реагування штатом від 12 до 15 тисяч професійних військових, поліцейських, юристів тощо, яка б могла вперше запропонувати “швидку, повноцінну, міжнародно визнану превентивну відповідь”.

 

Анастасія Гавриш (НаУКМА) ретельно дослідила досвід Балкан у відновленні контролю над територіями та встановленні миру.

 

Невдача першої операції ООН пов’язана із:

1) Появою у червні 1992 р. після розширення мандату UNPROFORCE “рожевих зон” — хорватських територій, окупованих Югославською народною армією, на яких існували парамілітарні структури. Більше того, ведення переговорів з очільниками цих територій забезпечило їхню легітимацію.

2) Початком конфлікту у Боснії та Герцеговині і ускладненням адміністрування місії, штаб-квартира якої знаходилася у Сараєво; низьким рівнем кризового менеджменту та ригідністю.

3) Недостатнім розумінням блакитними шоломами культурного та соціального середовища їхньої діяльності.

 

Тим не менше, після трьох місій з підтримання миру з різними мандатами UNPROFOR, UNCRO, UNTAES 1996–1998 рр. територія Хорватської республіки була консолідована до історично визначених кордонів 1991 р.

 

Складнощі на Балканах на етапі роботи Тимчасової адміністрації ООН пов’язані із продовжуваним етнічним протистоянням між сербами та хорватами. Оскільки рівень документації воєнних злочинів був низьким, а кількість судових справ, відтак, — незначною, кожна зі сторін пропонувала діаметрально протилежні інтерпретації того, що трапилося. У зв’язку з цим екстраполяція хорватського досвіду на Україну (Донбас) уявляється спрощенням.

 

Ольга Рудюк (університет “Україна”) проаналізувала трансформацію операцій з підтримання миру та зосередилася на критиці, з якою зіштовхнулися блакитні шоломи.

 

Розгорнута у 1960 р. операція ООН у Конго була першою великомасштабною місією, чисельність військового персоналу якої в піковий період становила майже 20 тис. військовослужбовців. Досвід проведення цієї операція виявив небезпеки, пов’язані зі спробами стабілізації ситуації в охоплених війною регіонах: 250 миротворців ООН загинули при виконанні обов’язків, в тому числі Генеральний секретар Даґ Гаммаршельд.

 

Предметом критики стали операції в Югославії, Руанді та Сомалі. Місії були розгорнуті в умовах безперервних військових дій, де не був встановлений мир, який можна було б підтримувати. Блакитні шоломи зіткнулися з ситуацією, коли учасники збройного конфлікту не дотримувалися мирних угод або ж коли самі блакитні каски не отримували достатніх ресурсів або політичної підтримки. Число жертв серед цивільного населення продовжувало зростати, і бойові дії не припинялися. Це завдало шкоди репутації діяльності ООН з підтримання миру.

 

Окрім структурних, мали місце й особистісні фактори на місцях. Підрозділи ООН, послані в Хорватію і Боснію, у деяких випадках прямо стимулювали бойові дії, постачаючи озброєння і продовольство то одній, то іншій стороні конфлікту.

 

На початку XXI століття ООН провела всебічний аналіз проблем, з якими зіткнувся миротворчий механізм в 1990-х рр. і приступила до його реформи.

 

При розгляді питання у контексті можливого розгортання операції в Україні слід зважати на кілька моментів.

  1. Операції ООН є довготривалими. За останні 15 років найкоротшою була участь блакитних касок в Бурунді (2 роки) і на Східному Тиморі (3 роки). Більшість місій тривають з 2002–2004 років до сьогодні. Наприклад, у Косово операція триває з 1999 р.

 

  1. Блакитні шоломи ООН переважно беруть участь у врегулюванні конфліктів у країнах третього світу Африки, Азії та Центральної Америки. Остання місія ООН в Європі — це вже згаданий контингент в Косово, введений в регіон у 1999 р. До цього були місії в інших країнах Балкан: Хорватії, Македонії, Чорногорії, Боснії. Якщо подивитися на 2000–2015 рр. — це Афганістан, Ліберія, Кот-Д’Івуар, Гаїті, Бурунді, Судан, Чад, ЦАР, ДР Конго, Лівія, Малі та інші подібні країни.

 

  1. Розгортання операцій ООН з підтримання миру здійснюється на основі мандата Ради Безпеки ООН. Відтак, навіть за умови наявності достатньої кількості голосів (9 з 15), допоки РФ офіційно не визнана стороною конфлікту, може застосувати право вето.

 

За своїм характером міжнародні місії з підтримання миру є військово-політичними діями з можливим, але не обов’язковим використанням військового контингенту для забезпечення виконання комплексу різноманітних завдань. Прийняття рішення про розгортання нової операції базується на ґрунтовному аналізі попередніх миротворчих місій і підборі найбільш адекватних засобів вирішення конкретної конфліктної ситуації з урахуванням політичних, економічних, соціальних обставин і умов регіону чи держави. Але дуже важливою умовою успішності місії ООН, як і будь-якої іншої міжнародної чи регіональної організації (ОБСЄ, НАТО, Африканського союзу тощо), є легалізація права міжнародної спільноти на проведення такого способу мирного врегулювання, яка спирається на згоду усіх сторін військового конфлікту і чітке дотримання вимог міжнародного права.

 

 

 

Тези студентів, сміливі і спірні, та коментарі миротворців і дипломатів допомогли посунути горизонти обговорення теми блакитних шоломів. Дискусія, творена студентами і практиками, здатна вийти за межі студентської дипломатичної лабораторії і зробити внесок і у формування суспільного дискурсу, і політики України.

 

Питання реформування операцій з підтримання миру під егідою ООН, участь України у таких операціях і зміна нею політики щодо миротворчості, розгортання місії на Донбасі залишають простір для дискусій і вказують на виклики. Адекватне розуміння тематики миротворчості громадськістю, теоретичне та практичне зацікавлення, формування публічного дискурсу є важливою опорою та інгібітором подальших змін.

 

Разом із партнерами та з широким залученням експертних кіл Центр міжнародних досліджень Дипломатичної академії України координує підготовку Концепції зовнішньої політики України у середньостроковій перспективі. Питання безпеки, проведення операцій з підтримання миру, пост-конфліктної розбудови та співпраці у цій сфері з іншими державами неодмінно мають бути включеними у Концепцію. Захід в рамках ДипЛабу дає можливість продовжити дискусію з залученням стейкхолдерів.

 

До відома. Тези учасників дискусії є виключно їхньою позицією та не відображають позиції Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії. Проект ДипЛабу покликаний дати майданчик для вільного обговорення різноманітних спірних та конкурентних думок за умови їхньої аргументованості, підкріплення академічними дискусіями чи практичним досвідом спеціалістів “на землі”.