Французький філософ Ален Бадью, критикуючи вибори, підкреслює, що якщо відбулися вибори, це ще не означає, що щось відбулося. Втім його критика спрямована на аналіз інституту виборів у європейській демократії, де він виконує функцію інструмента представництва. Однак що тоді казати про електоральний авторитаризм – політичний режим, в якому демократичні інститути слугують парасолькою для прикриття недемократичності правління, відіграють роль ритуалу, завдяки якому влада самовідтворюється.
18 березня 2018 р. на території Російської Федерації, окупованої АР Крим і м. Севастополя відбудуться вибори президента РФ. З огляду і на особливості політичного режиму електорального авторитаризму, і на переважаючу підтримку (неважливо реальну чи офіційно задекларовану) чинного президента В. Путіна, жодних сумнівів у результатах голосування немає. Втім, навіть те, що нічого не відбудеться, на практиці може зумовлювати чимало викликів, що виходять далеко за межі внутрішньої політики РФ.
Картина проблематизації виборів в Росії для України умовно складається з кількох пазлів.
Перший пазл стосується самого виборчого процесу, його юридичної та політичної складових. Сюди відносяться питання проведення виборів в окупованому Криму, участь міжнародних спостерігачів, незаконність виборів на окупованих територіях та їхній вплив на подальший розвиток конфлікту, а також питання визнання легітимності переобраного президента загалом.
Другий пазл окреслює внутрішньополітичну ситуацію після виборів в самій РФ, можливу зміну стилю правління чи реконфігурацію еліт на новий президентський термін. Аналіз цього пазлу важливий з огляду на те, що на території РФ перебуває певна значна кількість українських громадян, а частина з них знаходиться під вартою. Конструювання діалектичної пари «друг»-«ворог» становить неодмінну складову утримання внутрішньої консолідованості мешканців РФ, через яку пояснюються дії російської влади та місце РФ у світі.
Третій пазл полягає у тяглості зовнішньополітичних пріоритетів РФ. Перш за все, це стосується її здатності протистояти політиці санкцій США та ЄС. Зовнішньополітична складова у програмах інших кандидатів та посланні Федеральним зборам В. Путіна (котре можна вважати його передвиборчою програмою) демонструють законсервованість публічного дискурсу, в межах якого і надалі формуватимуться відносини РФ з міжнародною спільнотою. Постійна підміна питань політики питаннями історії становить особливий виклик для України, суверенітет якої РФ ставить під сумнів.
На всі ці виклики Україна повинна не просто реактивно відповісти, а й знайти можливості для їхнього використання у власних інтересах. В аналітичній записці представлено аналіз питань, які складають окреслені пазли.