Новий уряд Польщі зміцнює відносини з Україною
(англ. New Polish Government Bolsters Relations with Ukraine)
Новий польський уряд підтвердив свою відданість безпеці України після візиту прем’єр-міністра Дональда Туска до Києва. Варшава є головним прибічником членства України в НАТО. Вона розраховує, що вступ України до Альянсу матиме вирішальне значення для забезпечення ефективного стримування будь-яких планів російського вторгнення. Уряд Туска має можливість посилити провідну роль Варшави в безпеці України шляхом розширення впливу Польщі в Європейському Союзі.
Автор(и): Януш Бугайський, The Jamestown Foundation (США)
Тривала війна працює як проти України, так і власної безпеки Заходу
(англ. A long war works against Ukraine – and the West’s own security)
Україна все ще може здобути важливі перемоги, навіть якщо вони залишаться непоміченими на Заході: розблокування Чорного моря для торгівлі та поточне знищення російського флоту є великими успіхами, затьмареними фокусом деяких експертів на статичності лінії фронту на суші. Існує причина для занепокоєння положенням української армії: росія наразі має перевагу у вогневій потужності 5:1, оскільки її виробництво та придбання снарядів зросло, а постачання із Заходу було невеликим. Навіть якщо Захід збільшить виробництво та постачання, Україна залишатиметься в невигідному становищі – і оборонятиметься – щонайменше цілий рік. Цього можна було б уникнути, якби політика Заходу з початку повномасштабного вторгнення росії полягала в тому, щоб допомогти Україні виграти війну, а не просто вижити. Зараз ці уряди, здається, усвідомлюють загрозу російської перемоги, але надто пізно, щоб змінити ситуацію цього року. Незважаючи на це, Київ переглядає власну воєнну стратегію, роблячи новий акцент на вдосконалених технологіях і оновленому командуванні й управлінні.
Автор(и): Джеймс Ніксі, Chatham House (Великобританія)
Стримуючи росію, захищаємо Європу
(англ. Containing Russia, Securing Europe)
Настав час для нової стратегії стримування агресії. Ця стратегія, яка повинна початися в Україні, не закінчується перемогою в нинішній війні. Ефективне стримування вимагатиме нових зобов’язань щодо безпеки східного флангу НАТО, узгодженої стратегії протидії впливу росії в західному суспільстві і в усьому світі, а також принципової відмови від визнання права москви у подальшому домінувати над будь-яким із своїх колишніх васалів на пострадянському просторі. Інтереси США та Заходу зрозумілі, адже якщо росію не зупинити, то вона продовжуватиме вічні війни на європейському континенті, погрожуючи союзникам НАТО військовою і неконвенційною силою.
Автор(и): Сем Грін , Еліна Бекетова , Олена Давліканова та інші, CEPA (США)
Німеччина на шляху до відновлення лідерства
Економічне прискорення у Німеччині стане як консолідуючим чинником зміцнення загальноєвропейської безпеки, так і матиме виняткове значення для стабільності політики підтримки Німеччиною України. Не є несподіванкою, що готовність країни надавати економічну допомогу партнерській країні (у дні скрути останньої) значною мірою залежить від наявності ресурсів, якими можна поділитись. Зрозуміло, що обсяги таких «додаткових» ресурсів зростають із зростанням виробництва і продуктивності у країні-донорі. Важливим для України є усвідомлення світовою демократичною спільнотою того, що військова та цивільна допомога Україні матиме більший вплив, якщо розглядатиметься владними і громадянськими інститутами у партнерських країнах не лише як питання міжнародної гуманітарної солідарності, а й завдання і потреби національної безпеки. При цьому, поточна підтримка України означає посилення безпеки партнерських країн (насамперед, європейських) як у сьогоденні, так і у перспективі, вагомою складовою чого є як перемога України, так і оновлення України як демократичної європейської країни.
Автор(и): Віктор Замятін, Василь Юрчишин, Центр Разумкова
День після. Післявоєнна стратегія США щодо росії
(англ. The Day After. Postwar U.S. Strategy Toward Russia)
Незалежно від того, коли закінчиться гаряча фаза нинішньої війни, росія залишатиметься загрозою як для України, так і для інтересів США та їхніх союзників. Як же тоді Сполученим Штатам бути з росією після війни? Як післявоєнні міркування мають впливати на політику під час війни? Відповіді на ці запитання мають величезне значення. Рішення, прийняті одразу після війни, можуть мати значні довгострокові наслідки. Домовленості, які завершили Першу та Другу світові війни, змінили нації, суспільства та міжнародний порядок у спосіб, який відчувається й сьогодні. Аналіз RAND виявив, що припущення політиків щодо траєкторії великих воєн — наприклад, як довго триватимуть такі війни та якою буде післявоєнна обстановка — часто виявляються помилковими, ускладнюючи планування наслідків. Хоча російсько-українська війна не є (на момент написання цієї статті наприкінці 2023 року) конфліктом великих держав, як за часів Першої та Другої світових війн, у ній одна велика держава протистоїть великій сусідній державі, яку підтримує інша велика держава – США та її союзники. Коли конфлікт закінчиться, те, який підхід Сполучені Штати матимуть у своїх відносинах з росією, вплине на інтереси США в Європі та, ймовірно, у всьому світі. Враховуючи потенційні наслідки, американським стратегам потрібно зараз планувати повоєнний період. Першим кроком є визначення можливих політичних підходів США та оцінка їх вірогідного впливу.
Автор(и): Міранда Прібе, Семюел Чарап, Rand Corporation (США)
Легкий флірт чи членство в НАТО? Як Швейцарія змінює відносини з Альянсом
Швейцарія офіційно нейтральна і не є членом НАТО. Однак не все так просто. Наприклад, з 1996 року Швейцарія бере участь у програмі НАТО “Партнерство заради миру”, яка передбачає двосторонню військову співпрацю та обмін інформацією і досвідом. Утім, жодних юридичних зобов’язань, наприклад, у плані колективної оборони, у цьому форматі у сторін немає. А починаючи з 1999 року швейцарські збройні сили беруть участь у міжнародних миротворчих місіях під проводом НАТО, наприклад у Косові. У швейцарських політичних колах цей факт досі викликає полярні оцінки: ліві засуджують мілітаризацію швейцарської зовнішньої політики, тоді як праві стверджують, що це підриває нейтралітет країн. Показово, що всі вони, і ліві, і праві, діють на засадах латентного антиамериканізму. Вважається, що такий формат співпраці повністю влаштовує і Альянс. Як два роки тому заявляв посол Швейцарії в НАТО Філіп Брандт, швейцарський нейтралітет – це одна з основ партнерства Швейцарії з НАТО, яке, на його думку, є “стабільним і плідним”. Однак часи змінюються, і тепер НАТО виглядає набагато привабливішим для громадян Швейцарії.
Автор(и): Томас Стівенс, Swissinfo (Швейцарія), Європейська правда
Чотири оборонні пріоритети НАТО для майбутнього Вашингтонського саміту
(англ. Four NATO defense priorities for the upcoming Washington summit)
На своєму сімдесят п’ятому ювілейному саміті в липні НАТО має переконати, що у майбутньому так само, як і протягом останніх десятиліть, відповідатиме своїй меті посилення стримування та забезпечення колективної оборони. Однак досягнення цієї мети вимагатиме від Альянсу трансформації свого підходу до оборони, зосередившись на чотирьох пріоритетах: 1) запровадження нових технологій у військові спроможності; 2) залучення нових захисників поза традиційною державно-орієнтованою військовою моделлю; 3) збільшення свого потенціалу для мультидоменних операцій і 4) залучення нових ресурсів для підтримки цих змін. Загроза, яку Росія становить для членів НАТО, є безпосередньою причиною необхідності цих перетворень.
Автор(и): Франклін Д. Крамер, Анка Агачі, Atlantic Council (США)
Глобальний Південь у контексті нових викликів
Події 2023 р. засвідчили важливість залучення держав т. зв. Глобального Півдня до обговорення міжнародного порядку денного та підтвердили активізацію країн у їхніх пошуках власного місця в новій конфігурації світу. Тривали пошуки альтернативних варіантів розвитку світової економіки, відбулося розширення міжнародних організацій (БРІКС, ШОС), які претендують на роль виразника інтересів Глобального Півдня, зросла роль окремих незахідних держав, насамперед Індії, в інститутах глобального управління (G-20). Означену тенденцію вочевидь продовжить і 2024 р. Водночас спостерігатиметься фрагментація цього великого комплексу держав на тлі конкуренції між ними, наявності певних розбіжностей, зокрема щодо змін у відносинах із Заходом. «Світова більшість», як її прагнуть презентувати в РФ, не є монолітом і потребує роботи з кожним актором та різними організаціями окремо. Важливість діалогу між розвиненими демократіями та рештою держав на дво- та багатосторонньому рівні усвідомлюється усіма учасниками глобальних процесів. Проте методи та способи реалізації такого діалогу, а тим паче механізми співпраці, поки що не окреслені та потребують подальшого осмислення, зокрема й в Україні.
Автор(и): Олена Борділовська, НІСД
Південний Кавказ відвертається від росії в бік Близького Сходу
(англ. South Caucasus Turns Away from Russia Toward Middle East)
Південний Кавказ переживає геополітичну трансформацію. Війна в Україні та ефективне вирішення нагірно-карабахського конфлікту між Вірменією та Азербайджаном означають, що регіон вступає в нову епоху. Вірменія, Азербайджан і Грузія поступово стають більш впевненими на світовій арені, кожна з яких намагається обмежити свою залежність від росії шляхом диверсифікації зовнішньої політики. Грузія зміцнила відносини з Європейським Союзом, Китаєм і, певною мірою, зі Сполученими Штатами, тоді як Азербайджан прагнув тісніших зв’язків з Туреччиною, Ізраїлем, Центральною Азією та низкою європейських країн. Переживши травматичну втрату Нагірного Карабаху, Вірменія наполягала на тіснішій взаємодії з ЄС, зближенні з Туреччиною і навіть військових зв’язках з Індією та деякими європейськими державами. Занепад російської міці призвів до відновлення тісних зв’язків між Південним Кавказом і широким Близьким Сходом. Поглиблення зв’язків спостерігається у зростаючій торгівлі, інвестиціях, енергетичній інфраструктурі та залізничному сполученні між Південним Кавказом із двома великими сусідніми державами: Туреччиною та Іраном.
Автор(и): Еміль Авдаліані, Carnegie Endowment for International Peace (США)
Формування майбутнього Гази. Яким чином Європа може зробити внесок у сталу стабілізацію
(англ. Shaping the Future of Gaza. How Europe Could Contribute to Sustainable Stabilisation)
У відповідь на масові вбивства, звірства та захоплення заручників ХАМАСом, Ісламським джихадом у Палестині та іншими войовничими групами 7 жовтня 2023 року Ізраїль оголосив війну, ще більше посилив закриття Сектора Гази та розпочав військову операцію. Протягом більш ніж чотирьох місяців війни, прогрес у досягненні військових цілей Ізраїлю був обмеженим. У той же час цивільна інфраструктура та житлові будинки Гази були значною мірою зруйновані, її населення було переміщено всередині країни, понад 27 000 палестинців були вбиті, а гуманітарна ситуація стала ще жахливішою. Оскільки представники Ізраїлю оголосили про елементи післявоєнного порядку, і з огляду на те, що військові операції все більше визначають fait accompli («завершений факт») міжнародні гравці також почали займатися темою «дня після». Проте інтереси, пріоритети та можливості головних дійових осіб майже не збігаються. Водночас Європейському Союзу та його державам-членам слід шукати шляхи, щоб зробити свій внесок у припинення війни та сталу стабілізацію. Такі зусилля мають стосуватися управління, безпеки, відбудови та політичного устрою.
Автор(и): Мюріель Ассебург, German Institute for International and Security Affairs (Німеччина)