Лілія та Анатолій Степаніщеви – викладачі французької мови в ДАУ із 20-річним досвідом роботи. Надзвичайно інтелігентна і талановита сімейна пара, закохана у свою професію і один в одного «з першої фрази». Їх запрошують зніматися у кіно французькі, бельгійські та ізраїльські компанії, де вони поруч із франкомовними акторами переконливо грають свої ролі. Анатолій пише театральні п’єси під псевдонімом Anatole Planida – дівочим прізвищем своєї матері, що виходять друком у Парижі. За мотивами його підліткової п’єси Le Bizarre (укр. «Дивак») у Швейцарії поставили виставу. Про те, як подружжя Степаніщевих обрало справу свого життя, про особливості та важливість вивчення французької мови, теми-табу для французів, а також практичні поради для дипломатів читайте далі.
Чому ви обрали для вивчення і викладання саме французьку мову?
Л: Для мене це кохання з дитинства. Я займалась бальними танцями в колективі, і в нас завжди всі постановки, різні танці були на французьких піснях. Мені хотілося знати мову досконало. А викладати хотіла теж з дитинства. Було дві мрії: або акторка, або викладач.
А: У мене це сімейне. Батько був перекладачем французької мови. І якось він отримав контракт на роботу в Алжирі. Ми поїхали туди, коли я був ще школярем, мені було 10 років. Я там навчався у школі, де була лише французька, англійської не було, і для спілкування на вулиці з друзями я був змушений вчити французьку мову.
Де ви здобули фахову освіту?
А: Я закінчив Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова в Києві, факультет філології. Викладали російську і французьку мову та літературу, але я працював тільки з французькою.
Л: Я закінчила Горлівський інститут іноземних мов. Там навчалась і працювала викладачем після завершення навчання, а потім мені запропонували працювати у Французькому Інституті в Києві.
Чи сприяла французька тому, що ви познайомились?
Л: Ще й як! Ми зустрілись у Французькому центрі, у Французькому Інституті в Києві. Анатолій уже там працював до того, як мене запросили. Наше знайомство відбулось на першому засіданні. Це було кохання не з першого погляду, а з першої фрази. Ми не бачили один одного: Анатолій сидів за колоною, і я сиділа за колоною. Але коли знайомились, то представлялись перед усіма – я французькою, Анатолій теж французькою. І вже потім ми згадували, що кожен тоді про себе подумав: хто ж це так гарно говорить французькою мовою?
Чому ви обрали місцем роботи саме Дипломатичну академію?
Л: Почнемо з того, що французька – це мова дипломатії, тому дуже хотілося б наші знання і досвід передати дипломатам, поширювати цю прекрасну мову серед них. Хотілося б, щоб якомога більше дипломатичних працівників володіли французькою, говорили гарно, правильно, змістовно. Для роботи у франкомовній країні це дуже важливо.
А: Дипломатична академія – цікава установа. Нашими слухачами є люди вмотивовані, цілісні, з ними приємно працювати. Лілія викладає вже декілька років тут, а я – лише другий рік.
Л: Дивлячись на те, з яким задоволенням я працюю в Академії, Анатолій не зміг встояти і теж вирішив доєднатися. До того ж, у нас чудовий колектив! На заняттях завжди відбувається взаємний обмін: ми передаємо свої знання, а дипломати діляться з нами своїми. Це дає можливість розвиватись як нашим слухачам, так і нам.
Ліліє, Ви наголосили на важливості для дипломатів володіти французькою на високому рівні. Поясніть, будь ласка, детальніше.
Л: Для Франції знань англійської мови абсолютно недостатньо. Мабуть, багатьом країнам це властиве, але для французів особливо важливо, щоб дипломат гарно говорив саме французькою. Це потрібно на всіх рівнях, не тільки для посади посла. Це відразу дає можливість отримати у 10-20-30 разів більше і надзвичайно допомагає розвитку двосторонніх відносин. Франція якраз зараз дуже цікавиться українською культурою, історією, традиціями. Але бракує людей, дипломатів, які могли б вільно говорити французькою, спілкуватися і промотувати все, що є в Україні.
Нещодавно Український інститут відкрив представництво у Парижі.
Л: Так, Франція може нам дуже добре допомогти у просуванні української культури, тому що французи в цьому плані мають величезний досвід: це і французька весна, і різні фестивалі, і франкофонія. Зараз, у зв’язку з ковідом і війною тенденція трохи змінилась. Але Французький центр в Україні дуже успішний. Тобто, нам треба кооперуватися тісно з французами, щоб вони допомогли нам так само розкрутити наш Український інститут у Франції. Французи зараз відкриті для цього, тому треба цим скористатися, і хочеться, щоб якомога більше дипломатів вчили мову.
Чи є охочі вивчати французьку?
Л: Звичайно, є. У нас в Академії 4 групи завжди стабільно набираються. А взагалі, запит на вивчення французької мови є не тільки серед дипломатів. Проте, зараз катастрофічно не вистачає викладачів.
З чим це пов’язано?
А+Л: Багато виїхали через війну.
Л: Зазвичай, викладачі французької – це жінки з дітьми, багато хто виїхав через війну і зараз залишається закордоном. Незрозуміло, чи вони повернуться.
А взагалі, чи важко українцям дається вивчення французької мови?
Л: Найбільше труднощів виникає через складну граматику. В плані вимови українцям простіше: артикуляційний апарат і мелодика української мови співзвучна з французькою, тому дуже рідко трапляється таке, що українцям важко йде вимова. В принципі, з точки зору фонетики, українці досить добре імітують. А граматика дуже складна, тому, на жаль, французька мова і поступилася англійській. Англійська стала міжнародною мовою, тому що набагато простіша.
А: Але нам вивчити французьку набагато простіше, ніж французам – українську.
Чи є слова, схожі за вимовою, які можуть ввести в оману?
Л: Наприклад, слово «делікатес» – в українській мові йдеться про продукти харчування, а французькою délicatesse – делікатність, саме як риса.
А як щодо тем-табу у спілкуванні з французами?
А: Скоріш за все, теми Алжиру слід уникати, тому що там була дуже жорстока війна – Алжир боровся за незалежність. Французи не дуже люблять про це говорити, тому що там, по-перше, загинуло багато французьких солдатів, а по-друге, вони все-таки втратили Алжир.
Л: Багато з обох сторін загинуло, тому це явно не про історію успіху. Генетична пам’ять відграє велику роль. Також щодо питання-табу – не варто питати про те, хто скільки заробляє.
А: Улюблені теми для розмови – це кухня, культура, історія Франції, різні замки, це все вони дуже-дуже люблять.
Ліліє та Анатолію, говорять, що коли французи вас бачать і чують, то не відрізняють від носіїв мови. Це правда?
Л: Про те, що нас з Анатолієм не відрізняють від французів, свідчить наша участь у зйомках франкомовних фільмів. Ми успішно пройшли кастинги, коли тут знімали стрічки кінокомпанії з Бельгії, Франції, Ізраїлю. Оскільки знімальний процес відбувався в Україні, у Києві та Львові, то вони шукали людей, які говорять французькою, щоб зовнішньо були схожі на французів.
А.: Я закінчив кіношколу. Знімався в українських серіалах та ще у деяких проєктах, на моєму рахунку декілька фільмів французькою мовою. Ми також знялися разом у кінострічці, але вона поки що не вийшла. Зйомки проходили до 24 лютого. Я грав французького слідчого, а Лілія була перекладачкою під час допиту українського хлопця, який начебто скоїв у Франції якесь правопорушення.
Чим Україна приваблює згадані кінокомпанії?
Л: Тим, що у Києві та Львові є локації, які дуже схожі з французькою місцевістю, а також наявністю франкомовних акторів. Окрім того, в Україні знімати набагато дешевше.
Анатолію, Ви пишете п’єси. Чому Ви обрали цей жанр?
А: По-перше, тому що так склалося, я майже все життя займаюсь театром, і не просто театром, а саме театром французькою мовою! У Французькому Інституті в Києві з 1993 року працював французький театр, де я спочатку грав як актор, а потім був режисером. Свою першу п’єсу «Дивак» я написав спочатку для моєї трупи, а потім колеги почитали і порадили відправити до видавництва у Франції. І її прийняли! А, по-друге, оскільки я все ж таки пишу французькою мовою, яка для мене не є рідною, тому писати романи зі складними лінгвістичними конструкціями, як пишуть справжні французи, я, мабуть, не зможу. А п’єси – це розмовна мова, діалоги, і я можу це робити не гірше за французів!
Ваші твори друкуються у паризькому видавництві. Як сприймають Ваші п’єси франкофони? Можливо, є вистави за їх мотивами?
А: За моєю пʼєсою для підлітків Le Bizarre (укр. «Дивак») у швейцарському ліцеї поставили виставу.
Л: Писали листи подяки французькою мовою.
А на прем’єру запрошували?
А: Пʼєси вийшли якраз напередодні ковіду. Спочатку ковід, потім повномасштабна війна, тому не було можливості приїхати.
Л: Але у нас були плани представити книжки, п’єси в українському посольстві в Парижі, потім в Бельгії, Швейцарії.
Книги Анатолія Степаніщева та підручник Лілії Степаніщевої доступні в книжковому фонді ДАУ
Чи бачите ви еволюцію ставлення французів до України і росії до і після повномасштабного вторгнення агресора в Україну?
Л: Так, приходить розуміння, що Україна і росія – це різні країни. Тому що на початку і до великої війни вони дійсно вважали, що ми – один народ. Вони не знали української культури, вважали, що вона є частиною російської. Ну, і щодо росії теж зовсім інше бачення було. Зараз потроху, завдяки зусиллям багатьох людей, все це переосмислюється.
А: Вони дійсно побачили, що таке росія насправді.
Л: Ну і що Україна – це окрема країна, окремий народ, окремі традиції культурні, мовні. Розуміння цього приходить, і відчувається дуже велика різниця порівняно з початком повномасштабної війни.
Які б ви дали рекомендації для тих, хто вивчає французьку мову? Можливо, порадите певні книги, фільми, електронні ресурси?
Л: Підручників і фільмів дуже багато. Єдине, для того, щоб розуміти французький фільм, треба мати високий рівень володіння мовою. А взагалі, можна дивитись дитячі мультфільми.
А: Є ресурси, навіть на YouTube, просто треба спочатку обирати рівень «французька легка» – français facile.
Л: Радіо і телебачення зараз слугують не лише комунікаційним засобом, вони стануть у пригоді тим, хто вивчає французьку. Існує дуже багато розробок, наприклад, відоме французьке радіо Radio France Internationale. Там новини поділяються на французьку для всіх і на французьку легку, де темп повільніший, трохи менше інформації, щоб можна було слухати і розуміти.
Проте, варто зазначити, що вчити французьку мову самому майже неможливо. Звичайно, є такі самоучки, які вміють і знають, як це робити. Але для того, щоб правильно сформувати вимову, аби це була саме французька вимова, потрібна допомога викладача. Адже французи дуже чутливі до цього аспекту. Вони можуть не звертати уваги на граматичні помилки, але коли йдеться про вимову, вони можуть вас просто не зрозуміти, або зробити вигляд, що не розуміють. Дійсно, навіть один звук може змінити повністю значення слова, тому вони не розуміють і перепитують.
А: Дійсно, французька – це мова, яка потребує постійного самовдосконалення, занять із викладачем, постійного читання, слухання і спілкування. Так, вона потребує певних зусиль, але разом з тим, французька мова дужа красива і мелодійна, вона входить назавжди у Ваше життя та змінює його на краще, вона відкриває двері у неймовірний світ французької культури, тому зусилля безперечно варті того!
Інтерв’ю підготовлене Центром інформаційних ресурсів ДАУ